+38 (098) 708 09 08 м. Львів, вул. Залізнична 20
ПОПЕРЕДНІ МІРКУВАННЯ. Значення Йоґа сутри. Розвінчання міфів.
4 грудня 2012
Стаття

Йоґа сутра Патанджалі, поза всякими сумнівами, є найвідомішим і найбільш цитованим першоджерелом з йоґи. Мені відомо приблизно 20 перекладів Йоґа сутри на російську мову й понад 50 — на англійську (бажаючі познайомитися з переліками можуть подивитися Додаток 1 і 2).

Точне датування Йоґа сутри залишається предметом суперечок учених, які я не буду цитувати в цій статті. Бажаючі можуть знайти точки зору й аргументи, що висловлюються з цього приводу у роботах Ніколаєвої, Ферштайна й ін. Водночас навколо Йоґа Сутри існує величезна кількість міфів, що поширюються, звичайно, людьми, які мало розуміються, але від цього є не менш шкідливими. Тому я почну з розвінчання цих міфів.

1. Йоґа сутра не є єдиним першоджерелом з йоґи. Мені відомо біля 150 класичних трактатів з йоґи. Скільки їх усього, напевно, не знає ніхто. Швидше, Йоґа сутра — найбільш розпіарене у європейській культурі джерело. Можливо, тому що він був перекладений на європейські мови одним із перших. Можливо, тому що його любили світила сучасної йоґи, такі як Крішнамачар’я та Шивананда.

2. Йоґа сутра не є найдавнішим твором з йоґи. Практики йоґи описані, наприклад, у «Махабхараті», яка мінімум на кількасот років давніша Йоґа сутри, а також у деяких ранніх Упанішадах.

3. Йоґа сутра не є вичерпним описом йоґи. Наприклад, з того, що вже існувало за часів написання трактату, там не згадуються: силові асани, динамічні практики, мудри, крії і внутрішні очисні процедури, чакри, значна частина медитативних практик, тантра й сексуальні практики, бгакті- і карма-йоґа, техніки підняття кундаліні, практики усвідомлення і т.ін. Якщо ж проаналізувати, що з того, що входить у сучасний репертуар йоґи, значно поповнений архаїчними, тибетськими, даоськими й суфійськими практиками, не згадується в Йоґа сутрі, то список буде ще більшим.

4. Йоґа сутра не є абсолютно оригінальним твором. У 4 розділі явно простежуються вкраплення буддійських ідей, які, до речі кажучи, не дуже стикуються з основним текстом.

5. Йоґа сутра не є абсолютно логічно цілісним твором. Деякі положення під час глибокого аналізу вступають у суперечність один з одним. На відміну від аксіоматично вибудованих буддійських текстів, Йоґа сутра нагадує швидше рекомендації досвідченого практика, який розуміє, що різні учні знайдуть у його текстах різні рекомендації.

Сказане вище може здатися критикою Йоґа сутри, проте це не так.

 Йоґа сутра є геніальним твором, як за лаконічністю написання, так і за кількістю принципово нових в історії езотерики ідей.

Я не випадково написав «езотерики», а не «йоґи», оскільки вважаю світову езотеричну думку єдиним загальнолюдським явищем. Досвід різних систем доповнював і коригував один одного, ідеї, сформульовані в одній традиції, незмінно виявлялися і в інших. Отже, які ж ідеї вперше сформульовані в Йоґа сутрі:

1. Духовний розвиток людини має психологічну та енергетичну природу.

Для сучасної людини, перш за все вихованої в постпсихоаналітичній культурі, ця думка здається спочатку очевидною. Але в дійсності вона неймовірно глибока за своєю суттю. Якщо подивитися допатанджалівські описи йоґічних практик і аскези, то можна помітити, що вони акцентувалися переважно на зовнішній стороні того, що відбувається. Аскет набирав тапас, але він залишався тою ж людиною, з тими ж слабкостями (міфів із цього приводу багато); брамін вивчав тексти, але, знову ж таки, нове знання було направлено на зовнішню форму — виконання приписів або правильне вчинення ритуалу, бгакт… Власне, поведінковий, а не психологічний підхід визначав усі аспекти життя до осьового часу. Не випадково період часу від 2 тис. років до н.е. до початку нашої ери деякі дослідники називають періодом Закону. Усі серйозні культури сформулювали свої правила і приписи, що стосуються зовнішньої поведінки людини: з’явилися Закони Хаммурапі, Закони Ману, Мойсея і т.ін. Релігія також орієнтувалася насамперед на те, як людина поводиться, а не на те, що в неї відбувається всередині. Розвиток розумівся передусім як вибудовування поведінки. Зрозуміло, криза такого підходу намітилася в багатьох культурах. Вона проявилася в творах, що  стали поворотними , які описали внутрішні переживання героя, який страждає через неможливість вийти за встановлені поведінкові рамки. До таких творів можна віднести «Бгаґаватґіту», грецькі трагедії, частково — епос про Гільгамеша. Однак від розуміння кризовості поведінкового підходу до формулювання цілей духовної практики в рамках психологічних термінів — величезний шлях. І хоча не можна сказати, що Патанджалі зробив його сам — були й попередники, про що піде мова в наступному розділі, — але так чітко ця думка й  слідства, що випливають із неї сформульовані вперше.

2. Карма має психологічну природу.

До Патанджалі, а в профанних шарах індуїзму і псевдоезотеризму — досі, карма сприймалася як відплата за скоєне. У багатьох релігіях, включно з  християнством, були уявлення про те, що кожен вчинок людини фіксується й оцінюється спеціальними сутностями, іноді навіть записується в спеціальні книги, щоби потім ці (або інші, більш спеціалізовані) сутності могли відплатити по заслугах. Ведична культура в цьому сенсі дотримувалася схожих позицій: щоби переконатися в цьому, досить почитати деякі глави «Махабхарати» або більш пізню «Гаруда пурану». Наявність і філософська неспроможність подібних поглядів очевидна. Однак і наявність причинно-наслідкових зв’язків між вчинками людини і способом його життя також легко спостерігати. Відмова від погляду на карму як чинник, зовнішній у відношенні до людини, співвіднесення її з емоційністю людини, його внутрішньопсихічною природою, бажаннями, усвідомлюваними чи ні, — радикальний крок уперед.

3. Духовний Розвиток включає емоційний і когнітивний аспекти.

4. Концепція розвитку як очищення своєї природи, і доповнююча концепція розвитку як доповнення своєї природи.

Якщо проаналізувати філософські підстави будь-якої езотеричної системи психопрактик або навіть звичайну систему психотренінгів, то можна помітити, що в основі кожної з них лежить одна з двох зазначених вище моделей бачення розвитку людини.

У рамках першої моделі людина розвивається, «очищаючи» себе, свою психіку, несвідоме, нафс, карму, тонке тіло і т.ін. від чого-небудь: клеш, афектів, інграмм, тенет Майї, психотравм, атомів страждання, тілесних вузлів і под. У редуційованому варіанті прихильники теорії очищення сприймають із цієї ж позиції і фізичне тіло, намагаючись очистити його від шлаків, затискачів тощо.

Є інша модель розвитку, яка зводиться до того, що розвиток являє собою процес придбання людиною чого-небудь: нового досвіду, нових навичок і умінь, психічних станів, заслуг, благої карми, тапаса та ін.

Легко помітити, що дві головні школи сучасної психології, (що мають відношення до психотренінгу): біхевіоризм і психоаналіз, розділені саме за цією ознакою. Так, біхевіоризм сприймає психіку людини, як чистий аркуш, на якому можна щось написати,  по суті, навчити людину новим навичкам: поведінковим, емоційним, когнітивним. Психоаналіз ж, (як терапія), сприймає сформований психологічний тип як результат уже отриманого досвіду, іноді негармонійного, який необхідно людині усвідомити і, фактично, від тиску якого необхідно позбутися [1]. Зрозуміло, у дійсності, філософія й міркування кожної з шкіл набагато складніше, але, фактично, усі сучасні психотренінги так чи інакше базуються на одній із цих моделей. Людину або навчають новим формам реагування в проблемних ситуаціях, або допомагають позбутися від тяжких психотравм, звичок і т.ін.

Зазвичай та чи інша Школа тяжіє до використання методів, що випливають з однієї моделі, крім того, мало хто з практиків замислюється над філософськими підставами своєї діяльності та їх альтернативності. Велич Патанджалі полягає в тому, що він вперше осмислив і сформулював обидві моделі в явному вигляді, причому одночасно в рамках однієї системи. Крім того, виділив практики, які випливають із кожної з моделей.

5. Внутрішній спостерігач.

Концепція внутрішнього спостерігача, а саме: найбільш глибокої, складної, але все ж відчутної частини психіки, є основою будь-якої серйозної психотехніки — від класичної йоґи до сучасного психоаналізу. Дійсно, можна працювати зі зміною своїх сценарних і поведінкових форм, емоційних реакцій, навіть світогляду та світовідчуття. Але необхідно на щось спиратися. На якусь частину психіки, яка не тотожна всьому цьому. Цю функцію якраз і виконує внутрішній спостерігач.

В інших термінах внутрішній спостерігач є передумовою стану усвідомленості. Відчуття внутрішнього спостерігача є не у всіх людей. Більшість повністю залучені у свої сценарії й переживання. Проте, можливо спонтанне пробудження [2] (термін не випадковий…) внутрішнього спостерігача в стресових ситуаціях, пов’язаних з екзистенційною кризою, а саме — у разі, коли звичні рольові форми перестають працювати або вступають у суперечність один з одним. У більшості людей у такій ситуації розвивається невроз, але деякі відчувають специфічне екзистенціальне переживання спокійного погляду на раніше драматичну ситуацію й бачення різноманіття можливостей діяти в ній. Різноманіття далеко виходить за рамки звичних форм. У такому стані народжуються нові рішення і, як не сумно, — нові сценарії. Якщо вони виявляються вдалими, життя налагоджується й поступово переживання внутрішнього спостерігача згасає. Але навіть такий короткочасний досвід позитивний, адже він хоча б на короткий проміжок часу дав можливість людині відчути, ким він насправді є.

У Сергія Лук’яненка є чудовий фантастичний твір «Спектр». У ньому описано подорож у різні інопланетні цивілізації, одна з яких характеризувалася тим, що, незважаючи на гадану розвиненою культуру, дорослі члени суспільства не могли розвиватися. Вони виконували ті соціальні функції, які вивчили, будучи дітьми. У нестандартних ситуаціях вони впадали в ступор, будучи нездатними прийняти нестандартні рішення. Чи сильно ця ситуація відрізняється від нашої? Чи багато дійсно нестандартних, сміливих, які не запрограмовані у дитячому віці рішень приймає доросла людина? Рішень, які радикально змінюють його життя? Чи часто сучасна людина прагне освоювати принципово нові навички в дорослому віці?

Як уже було сказано, саме наявність внутрішнього спостерігача дозволяє здійснювати справжню духовну практику, тобто реально змінювати свої форми поведінки і психологічні реакції. Патанджалі називає внутрішнього спостерігача ємним словом «драштар» — досл. «Суддя», той, хто приймає рішення. У цьому сенсі концепція Йоґа сутри набагато глибша, ніж деякі більш пізні підходи до проблеми. Вона навіть краще прийнятого в нашій Традиції терміна «внутрішній спостерігач», оскільки відразу акцентує увагу на активності цієї частини свідомості. Таке розуміння ролі внутрішнього спостерігача ріднить його з Хайдеггеровським Dasein.

Якщо бути точним, то подібна ідея в символічній формі траплялася й до Патанджалі. Уже в ранніх Упанішадах зустрічається метафора людини, як вози. Тіло — візок, почуття — коні, манас (інтелект) — кучер. Але який сенс у візку, якщо немає господаря? По суті, господар і є внутрішній спостерігач. [3] Однак Патанджалі ввів поняття «драштар» практично в саме визначення йоґи, позначивши тим самим його значущість.

6. Ідея раціонального планування духовного розвитку.

7. Ідея гармонійності Духовного Розвитку та взаємодоповнюючих методів.

8. Критерії досягнення самадхі та його типи.

9. Ідея потоковості.

10. Значення змінених станів свідомості в процесі трансформації.

Хто читав мою книгу з психопрактик — там присвячена окрема глава цій темі. У Патанджалі є мінімум дві сутри, які зумовлюють необхідність ІСС, а також згадується сформульоване пізніше У. Джеймсом властивість такого досвіду нести відчуття впевненості в ньому самому.

11. Постулювання містичного досвіду як достовірного засобу  пізнання.

Деякі традиції містичний досвід як спеціальний засіб пізнання не допускають.

12. Можливість психотехнічної чистки карми.

Ідея очищення себе з метою позбавлення від наслідків непорядних, з погляду тієї чи іншої культури, вчинків, і відповідні ритуали були в людства завжди. Але ось можливість зміни карми не ритуалами, типу забивання жертовного козла, а деякою внутрішньою перебудовою, раніше не описувалася. Звичайно, якщо бути точним, то ідея здійснення «внутрішнього ритуалу» і «внутрішнього подвижництва» на противагу зовнішньому була запропонована в Упанішадах. Також і буддизм називав бажання джерелом карми. Але від ідеї до її конкретного застосування у вигляді техніки прірва.

13. Концепція суб’єктивної забарвленості сприйманого світу, існуючого об’єктивно.

«Речі, однакові за своєю природою, фарбуються нашою свідомістю», — пише Патанджалі. Думка неймовірно глибока, особливо для двотисячолітньої давності. Одна й та ж подія, яку спостерігають із різних точок зору, виглядає по-різному, і в очах різних людей одна й та ж подія виглядає по-різному. Для одного щось сприймається як нагорода, для другого — як покарання, для третього — як проблема. Для нас зараз це звично, але дві тисячі років тому це не здавалося очевидним.

14. Саме Патанджалі ввів базову концепцію джняна-йоґи — неті медитація.

Не те, не те — розототожнення себе з можливими ототожненнями.

15. Базова ідея психосоматики про те, що тіло пов’язане з психікою, також простежується в Йоґа сутрі.

Вважається, що ці ідеї були винайдені в 19 столітті — аж ні, нічого подібного, дві тисячі років тому, причому сформульовані практично в лоб.

16. Перехід від роботи з повітрям до роботи з енергією в пранаямі.

Теж неочевидна думка.

17. Принципова можливість розототожнення зі своїм світоглядом.

Вийдіть на вулицю, запитайте в людини, чи може вона розототожнитися зі своїм світоглядом, 99 % людей взагалі не зрозуміють, про що мова, тому що людина думає, що якщо вона так вважає, то так воно і є. Зрозуміти, що це — всього лише світоглядна концепція, і що можна подивитися на ситуацію з боку, і можна в ній засумніватися або розототожнитися, відрефлексувати, можуть тільки люди, які спеціально працювали зі світоглядом. У Патанджалі ця думка сформульована «в лоб».

18. Концепція субособистостей і метод їх синтезу.

Винайдено в європейській психології в 19 столітті. Однак її прообраз — «додаткові чітти» — ми зустрічаємо в Патанджалі.

19. Осмислення необхідності втілення душі в матерію для її розвитку.

Це відрізняється від буддійського песимізму, який на той час був присутній, що душа безглуздо перебуває в сансарі, у матерії, і їй аби вибратися звідти.

Патанджалі формулює іншу концепцію, яка набагато ближче до властивої нашій Школі, що душа зобов’язана існувати в матерії, тому що не існує іншого місця для її розвитку.

20. Можливість заглючівання в процесі свого розвитку.

Якщо покопати ще, думаю, можна знайти ще більше концепцій, але навіть на підставі перших двадцяти сутр уже можна зрозуміти, скільки принципово нових елементів, яких не було до нього, ввів Патанджалі.

 _____________________________________________

[1] Справедливості заради відзначимо, що Юнгіанська модель розвитку як процесу індивідуації базується, на відміну від усього психоаналізу, на «накопичувальній» моделі.

[2] Термін не випадковий. Саме поява внутрішнього спостерігача називається в багатьох Школах «пробудженням».

[3] Зауважимо, що вся метафора вози коннотує із базовим сюжетом «Бгаґаватґіта»: Арджуна на колісниці між воюючими сторонами, що розривається суперечливими почуттями й суперечливими дхармічними вимогами. І йому треба зробити свій вибір.


Джерело: "Йога-сутра Патанджалі: коментар сучасного практика" - блог Андрія Сафронова, Президента Української федерації йоги, www.yoga-sutra.org/2012/12/blog-post_4.html
Бажаєте дізнатись більше та записатись на заняття?

Протипоказання до занять йогою