+38 (098) 708 09 08 м. Львів, вул. Залізнична 20
Олена Ахрамєєва: "Йоґотерапія та остеохондроз, або навіщо лікувати хребет?"
2014


Проблематика хребта


В останні десятиліття галузь медицини, яка пов’язана з дослідженнями хребетного стовпа, розвивається особливо бурхливо.

Проведено велику кількість досліджень, захищені дисертації, запропоновані різні методики лікування захворювань хребта. Низка імен стали широко відомими «в народі» — Євмінов, Бубновський тощо (аналіз запропонованих методик — тема окремої статті).

Тримаючи руку на пульсі подій, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) за підтримки ООН присвятила минуле десятиліття всебічному дослідженню захворювань опорно-рухового апарату людини, оголосивши 2000-2010 роки «декадою кісток і суглобів».

За даними статистики ВООЗ остеохондрозом хребта страждає від 30 до 87 % найбільш працездатного населення у віці від 30 до 60 років. За матеріалами VIII Всесвітнього конгресу, присвяченого болю, який відбувся у Ванкувері в 1996 р, біль у спині є другою за частотою причиною звернення до лікаря і третьою за частотою причиною шпиталізації після респіраторних захворювань, водночас 60–80 % населення відчували її хоча б одного разу.

На тенденції часу, як це завжди буває, з готовністю відгукнулася преса. Полиці магазинів рясніють заголовками нечуваної кількості брошур «Допоможи своєму хребту», «Гнучкість хребта — запорука вашої молодості» або «Здоровий хребет — довге життя» тощо.

Не оминула ця доля також деяких напрямів «фітнес» і «близько-фітнес-йоги», які теж вплітають знання західної медицини в канву асан і пранаям.

Актуальність проблеми очевидна. І в цій статті пропоную розібратися, чому ця проблема настільки актуальна.


Для початку хочу актуалізувати декілька нюансів.

Спираючись на таку величезну кількість фактажу, може здатися, що проблема стала більш актуальна  саме останнім часом, тобто збільшилася захворюваність на остеохондроз хребта.

Ця заява є не зовсім коректною. Якщо бути точніше — не вірною.

Тому що сама концепція такого захворювання, як остеохондроз, сформована тільки в 60-ті роки минулого століття. Сам хребет детально став вивчатися лише в 20-тих роках 20 століття.

Чи існували симптоми остеохондрозу до того, — питання. Можливо,  так. Проблемами хребта цікавилися ще в Стародавній Греції. Водночас, увага зверталася переважно на макро патології — сколіоз, лордоз, кіфоз. Ще Гален описав ці деформації та дав їм назви, які є і досі. Цельс рекомендував лікувати викривлення хребта, — горби — дихальною гімнастикою та бинтуванням грудної клітини.

Можливо, більш тонка діагностика для людини тих часів була актуальною. Так само не було відповідних знань і обладнання. Та й статистиці  загалом трохи більше, ніж 200 років, а медичній статистиці  - ще менше. Тому ми не можемо говорити про збільшення захворюваності хребетної патології за останній час. А подібний ажіотаж, треба зазначити, багатьма клініками штучно підтримується. Коректно говорити про актуальність теми. Про ту проблематику, яку вона піднімає і про ті горизонти, на які націлена. Аби прояснити тему, звернемося до історичної довідки.


Нова ера — ера остеохондрозу.

Популярність і затребуваність хребта росте з наукових досліджень конкретної людини, російського вченого Попелянського Я.Ю.

Його дисертація на тему «Шийний остеохондроз (клініка, діагностика та лікування)», що побачила світ у 1963 році та ознаменувала «еру хребта». Саме з цієї роботи почалася вертеброневрологія — напрям у сучасній медицині, що об’єднав ортопедію та неврологію.

Заслуга Попелянського — у створенні елегантної концепції, що поєднала дослідження змінених тканин хребта й навколишніх його структур (пік досліджень припав на 

20–30 ті роки 20 століття) з новітніми віяннями неврології, що оперує функціональними зв’язками нейронів, нейронними мережами, а не суто нервовою механікою.

Треба зазначити, що вводячи нову концепцію, спирався Яків Юрійович на вже наявний термін.


Коротко про його передісторію.

Увага до змін у тканинах хребта була прикута німецьким патологом Х. Г. Шморлем, який провів серію досліджень на патологоанатомічному матеріалі (1928). Саме йому належить термін «міжкорпоральний остеохондроз», яким він позначив комплекс змін у міжхребцевих дисках і прилеглих до нього хребців (іншими словами, у хребтово- руховому сегменті). Термін був покликаний проілюструвати знайдені зміни міжхребцевого диска, зниження його пружних властивостей (слово остеохондроз походить від грецького коріння: «osteon» — кістка, «chondros» — хрящ, і суфікса «оз», який означає специфічну патологічну перебудову тканин). Надалі термін дещо видозмінився, переходячи з уст в уста інших вчених, і в 1933 році прийняв звичне для сучасного читача звучання «остеохондроз хребта» (Hildebrandt).

Т.ч. до 60-х років сам термін уже існував, але було і багато питань. Зокрема, термін апелював до органічних змін хребта, але мало пояснював такі клінічні симптоми, як біль у спині, зміни тонусу навколохребцевих м’язів і т.ін., — він не поєднував їх у єдине ціле.

Попелянський об’єднав усі симптоми в нозологічну одиницю «остеохондроз хребта». Відповідно до його визначення, остеохондроз — поліетіологічне (з безліччю можливих причин виникнення - прим. автора) дегенеративне захворювання хребетно-рухового сегмента (ХРС), що вражає первинно міжхребцевий диск, а вдруге — інші відділи хребта, опорно-рухового апарату й нервову систему».

Саме до змін у диску і в хребетно-руховому сегменті він прив’язав весь спектр функціональних змін, а також реакцію оточуючих тканин — нервової, судинної, м’язової. Ці зміни він позначив, як рефлекторні вертеброгенні синдроми, — м’язово-тонічні, нейросудинні, нейродистрофічні. Тобто набір симптомів, у генезі яких — зміни хребта.

Цікаво те, що сам Яків Юрійович, невролог за освітою (і першою своєю дисертацією, — «Порівняльна клінічна характеристика тремтливого паралічу й постенцефалічного паркінсонізму»), робив акцент зовсім не на хребті, а на нервовій системі, як деякій важливій ланці в генезі й розвитку спостережуваних змін.

Т.ч. суть концепції, її заклик і гасло — прояви змін у хребті й навколишніх його тканинах — проблема, насамперед, нервової системи.

Парадокс?

Швидше геніальний здогад, який висвітлив актуальний напрям подальших досліджень.

Попелянський у своїх діях і дослідженнях йде від суто механічного пояснення генезу болів у спині внаслідок здавлення нервового корінця, переводячи подальші пошуки в площину рефлексу з рецепторів міжхребцевого диска.

І тут бере початок простір для сміливості й узагальнень: «… Рефлекторні синдроми здійснюються через центральну нервову систему, отже, вертеброневрологія — проблема не тільки периферійної, але й центральної нервової системи, та аж ніяк не обмежена вона «радикулітами»…».

Необхідно зазначити, що подібне узагальнення далеко від точності скрупульозного дослідника і визначає імовірніше нові горизонти, ніж механізми та суть захворювання. Рефлекс водночас служить якоюсь  незримою ниткою, яку з надією прокидають до невідомих процесів далеко за межами розуміння сучасної фізіології — у таємні надра нервової системи.


Кілька слів про хиткість терміну.

Термін «остеохондроз хребта» більше прижився на батьківщині самої вертеброневрології — пострадянському просторі.

У Західній Європі та США, наприклад, більш популярний діагноз родом із 2-ї половини 19 століття — болі в спині (back pains). Залежно від локалізації болю, вони поділяються на: болі в шиї (цервікалгія), грудей (торакалгія), попереку (люмбалгія), тазу (ішіалгія). Зазначимо, що діагноз описує швидше прояви функціональних змін з боку нервової системи, ніж звичний для вітчизняної клінічної медицини комплекс органічних змін. Дуже схоже на рефлекс, настільки улюблений Попелянським.

Діагнози, як ми бачимо, різні, але є подібний елемент, який об’єднує їх — залученість у захворювання хребта й нервової системи.

Треба зазначити, що у вертебрології, або у вертеброневрології, дуже багато питань на сьогодні підлягають дискурсу.

Настільки, що в Міжнародній класифікації хвороб (МКХ) на сьогодні просто зібрані під різними одиницями всі можливі та перераховані вище назви захворювань. Наведемо цитату:

M40-M43. Деформуючі дорсопатії

M42. Остеохондроз хребта

M42.0. Юнацький остеохондроз хребта

M42.1. Остеохондроз хребта в дорослих

M42.9. Остеохондроз хребта неуточнений

M50-M54. Інші дорсопатії

M50. Ураження міжхребцевих дисків

M50.0. Ураження міжхребцевого диска шийного відділу з мієлопатією (G99.2)

M50.1. Ураження міжхребцевого диска шийного відділу з радикулопатією

M50.2. Зсув міжхребцевого диска шийного відділу іншого типу

M50.3. Інша дегенерація міжхребцевого диска шийного відділу

M50.8. Інші ураження міжхребцевого диска шийного відділу

M50.9. Ураження міжхребцевого диска шийного відділу неуточнене

M51. Ураження міжхребцевих дисків інших відділів

M51.0. Ураження міжхребцевих дисків поперекового та інших відділів із мієлопатією (G99.2 *)

M51.1. Ураження міжхребцевих дисків поперекового та інших відділів із радикулопатією

M51.2. Інше уточнене зміщення міжхребцевого диска

M51.3. Інша уточнена дегенерація міжхребцевого диска

M51.4. Вузли (грижі) Шморля

M51.8. Інші уточнені поразки міжхребцевого диска

M51.9. Ураження міжхребцевого диска неуточнене

M53. Інші дорсопатії, не класифіковані в інших рубриках

M53.0. Шийно-черепний синдром

M53.1. Шийно-плечовий синдром

M53.2. Спинальна нестабільність

M53.3. Крижово-куприкові порушення, не класифіковані в інших рубриках

M53.8. Інші уточнені дорсопатії

M53.9. Дорсопатія неуточнена

M54. Дорсалгія

M54.0. Панікуліт, що вражає шийний відділ і хребет

M54.1. Радикулопатія

M54.2. Цервікалгія

M54.3. Ішіас

M54.4. Люмбаго з ішіасом

M54.5. Біль у нижній частині спини

M54.6. Біль у грудному відділі хребта

M54.8. Інша дорсалгія

M54.9. Дорсалгія неуточнена

Т.ч. вертеброневрологію можна позначити швидше як флагмана сучасної медицини, що шукає й експериментує в рамках можливого. Що повністю відображає МКХ — як клаптева ковдра, майстерно прикриває всі білі плями вертебрології; охоплюючи її егідою медицини як науки, що зароджується.


Трохи анатомії.

Ще кілька фактів на підтвердження того, що не хребет — причина всіх хвороб.

Отже, важко посперечатися з Попелянським і сучасною вертеброневрологією щодо наявності деякого комплексу змін у хребті й навколохребцевих тканинах, який діагностується як захворювання і вимагає корекції.

Описаний симптомокомплекс можна розширити, включивши в нього також зміни внутрішніх органів, які зазнають іннервації з відповідного хребетного сегмента. До речі, про цю залежність наполегливо згадував ще Гіппократ.

На підтвердження цього, у деяких класифікаціях виділяють болі в спині, які супроводжують вісцеральні (від лат. Viscera нутрощі) зміни або захворювання (так звані, неспецифічні болі в спині). По суті, апелюючи до ідеї про те, що функціональні зміни на рівні спинномозкових нервів того чи іншого ХРС призводять до змін з боку внутрішніх органів.

Крім того, низка авторів актуалізують як невирішену проблему той факт, що в низці випадків остеохондроз проявляє себе болями в хребті, у низці — функціональними змінами з боку внутрішніх органів.

Т.ч. функціональні зміни з боку внутрішніх органів — найчастіше невід’ємна частина того симптомокомплексу, який проявляється змінами з боку хребетного стовпа.

Питання, що з цього комплексу є первинним, а що вторинним (прояви чи з боку хребта, або з боку внутрішніх органів) — одне з найбільш часто дискутованих питань вертеброневрології. Тому що, зрозумівши причину захворювання, можна думати про досить ефективне його лікування. На сьогодні вона не вирішена.

Спробуємо відповісти на нього й подивимося на анатомію хребетного стовпа.

На рівні кожного хребця з аксонів нервових клітин, що утворюють сіру речовину головного мозку, утворюються передній і задній корінці, які зливаються в спинномозковий нерв.



Він, зі свого боку, поділяється на передню й задню гілки, менінгеальну. Передня гілка (ramus anterior) іннервує передню частину тулуба — сегментарно. Від неї ж відходять гілки, що формують сплетення для іннервації верхньої та нижньої кінцівок.

Задня гілка (ramus posterior), розділяючись на медіальну й латеральну, іннервує м’язи і шкіру спини.

Менінгеальна гілка, або нерв Люшка (ramus meningeus) — повертається до хребта, інервуючи міжхребцевий диск, задню поздовжню зв’язку, мозкові оболонки спинного мозку та ін. Допомагає їй медійна частина задньої гілки.

Т.ч. ми можемо позначити кумедний феномен — хребетний стовп, зокрема, ХРС з основою у вигляді міжхребцевого диска — структура, яка іннервує рівноправно зі шкірою і м’язами. Гілки до перерахованих утворень належать до одного сегмента.

Отже, ми можемо зробити висновок: хребет сумірний в іннервації м’язам, шкірі. І хребці, і м’язи, і шкіра (в цей момент ми говоримо про тулуб) будуть іннервовані як елементи одного сегмента тулуба.

До внутрішніх органів можна застосувати теж саме правило, з деякою поправкою. Вони отримують іннервацію зі сплетень вегетативної нервової системи, розташування яких теж можна описати як сегментарне, якщо розділити тіло на більші сегменти.

Так, сегменту тулуба в системі координат соматичної нервової системи відповідає 1–3 ХРС; сегменту тулуба в системі координат вегетативної нервової системи відповідає відділ хребта.


Вегетативні сплетення отримують гілки від спинномозкових нервів відповідних сегментів (білі сполучні гілки), і навпаки — сірі сполучно ткані гілки. Т.ч. зміни хребта на тому чи іншому рівні будуть рівноправні не тільки зміні з боку м’язів і шкіри, але рівноправні будуть і зміні внутрішніх органів.

Спираючись на цю тезу, можна стверджувати, що зміни в хребетному стовпі зумовлені нарівні зі змінами м’язів і внутрішніх органів. І зумовлені чимось, що можна назвати «станом нервової системи», що цілком співзвучне роздумам про рефлекторну природу змін Попелянським Я.Ю.

Я пропоную локалізувати симптомокомплекс у тріаду «хребет — внутрішній орган –– м’яз». Водночас посил в змінах, або, у всякому разі, керівництво змінами, що відбуваються, ми віддамо НС.


Хребет і йоґотерапія.

Тут необхідно згадати той факт, що з часів Сеченова фраза «всі хвороби від нервів» апелює тільки до фізичних, фізіологічних змін. Залишимо завдання в дослідженні цієї сфери найближчому майбутньому медицини. І зауважимо, що під таємничим кровом «нервизма» ховається і психічна діяльність людини.

З погляду Йоґи психіка не може бути повністю описана на мові фізіології.

Психічні і фізіологічні процеси людини описуються в індійських філософських і медичних системах через концепцію чакр.

Цікаво, що розташування чакр відповідає відділам хребта і вегетативним вузлам. На що вперше звернув увагу Дж. Вудрофом, або Артур Авалон і Чарльз Ледбіттер.



Відповідно до сучасної концепції (Сафронов А. Г. «Йоґа: фізіологія, психосоматика, біоенергетика.»), Кожна чакра відповідає за здоров’я органів і систем, що знаходяться на рівні її розташування (що вельми корелює з західною концепцією вегетативної іннервації), а також зумовлює спектр емоцій, почуттів і поведінкових стереотипів (що перегукується з дослідженнями в галузі тілесної психотерапії), спотворення яких виявляються, зокрема, м’язовим дисбалансом на рівні тієї чи іншої чакри (Кравець Н.).

Т.ч. індійська концепція повністю покриває й сферу психічного, й сферу фізіологічного, які ,безумовно, взаємопов’язані (соматопсихологія).

Спираючись на вищеописане, ми можемо говорити про первинність емоційних і поведінкових реакцій, що випливають із погляду людини. Які тією чи іншою мірою впливають на тілесну конституцію, зокрема, можуть спричиняти зміни в хребті, внутрішніх органах і м’язах у зоні проєкції тієї чи іншої чакри.


З цього випливають такі висновки:

1. Програма роботи з хребтом є етапом роботи над собою.

Загалом, починати з хребта легко, — він добре діагностується, також є легким маркером практики.

2. Водночас треба розуміти, що під час складання програми обов’язковими елементами мають бути введені практики з оздоровлення м’язової конституції та дисфункції органів або патології.

3. Грамотна навчальна програма йоготерапії має включати як роботу з тілом, так і медитативні практики.


ВДАЛОЇ ПРАКТИКИ!

Лікар йоґотерапевт, інструктор йоґи

Ахрамєєва Олена


Список літератури


  1. Веселовский В.П. Практическая вертеброневрология и мануальная терапия. — Рига, 1991. — 341 с.

  2. Веселовский В.П. Кризис в вертеброневрологии и пути его преодоления. — Казань, 1993.

  3. Веселовский В.П., Лиев А.А., Хафизов Р.Т. Клиника и лечение торакальных мышечно-дистрофических синдромов остеохондроза позвоночника: Методические рекомендации. — М., 1989. — 24 с.

  4. Губенко В.П. Мануальная терапия в вертеброневрологии. К.: Медицина,2006. -496с.

  5. Епифанов В.А. Остеохондроз позвоночника / В.А. Епифанов, И.С. Ролик, А.В. Епифанов. — М.:Медицина, 2000. — 344 с.

  6. Жарков П.Л. Остеохондроз и другие дистрофические изменения позвоночника у взрослых и детей. М.: Медицина, 1994.

  7. Левит К., Вольф Т.Д. Замечания к терминологии вертебральных расстройств и нарушений функции опорно-двигательного аппарата. Вертеброневрология 1993;1:9-11.

  8. Лиев А.А. Мануальная терапия миофасциальных болевых синдромов. — Днепропетровск, 1993.

  9. Лиев А.А. Варианты и формы вертеброгенных миофасциальных люмбоишиалгических синдромов (Клинико-анатомическое и экспериментальное обоснование): Дис… д-ра мед. наук. — Казань, 1995.

  10. Лиев А.А., Татьянченко В.К. Клинико-анатомический атлас мануальной медицины. — Петропавловск-на-Камчатке, 1995.

  11. Могендович М.Р. Анализаторы и внутренние органы. М.: Высшая школа,1971. -221с.

  12. Могендович М.Р. Первая актовая речь в честь годовщины института. Пермь,1966. -29с.

  13. Могендович М.Р. Чувствительность внутренних органов и хронаксия скелетной мускулатуры. Ленинград,1941. -156с.

  14. Международная статистическая классификация болезней и проблем, связанных со здоровьем, 10 пересмотр (МКБ-10).ВОЗ1995;1(1):643-98.

  15. Неспецифическая боль в нижней части спины. Диагностика, лечение, предупреждение. Клин. рекоменд. М.: ООО «Комплекс Сервис», 2008;3-70.

  16. Поздеева Н.А., Сороковиков В.А. «Дегенеративно-дистрофические изменения пояснично-крестцового отдела позвоночника (распространенность, клиника, профилактика)», (интернет- ресурс)

  17. Попелянский  Я.Ю. Развитие отечественной вертеброневрологии 3(25) 2009

  18. Попелянский Я.Ю. Рецепторные зоны у больных с некорешковыми синдромами поясничного остеохондроза // Патология позвоночника: Сб. научных трудов. — Вильнюс, 1971. — С. 121-125.

  19. Попелянский Я.Ю. Ортопедическая неврология (Вертеброневрология). Руководство для врачей. — М., 2003.

  20. Привес М.Г., Лысенков Н.К., Бушкович В.И. Анатомия человека. М.: Медицина,1985. -672с.

  21. Сафронов А. Г. «Йога: физиология, психосоматика, биоэнергетика» Х.,2008. -256с.

  22. Ситель А.Б. Мануальная терапия. — М.: Медицина, 1993. — 223 с.

Оригінал статті за посиланням: http://yogatherapy.com.ua/jogoterapiya-i-osteohondroz-ili-zachem-lechit-pozvonochnik/




Необходимое дело свершай: лучше бездействия дело;
Бездействуя, даже отправлений тела тебе не удастся исполнить.
Бажаєте дізнатись більше та записатись на заняття?

Протипоказання до занять йогою